Відродження народних традицій (жіноча сорочка) (Укладач: Бащенко О.І., методист навчально-методичного кабінету трудового навчання КОІПОПК)

Народний одяг українців – яскраве і самобутнє явище, котре не обмежувалося функціональним призначенням, завжди виступаючи у вигляді упредметнювача духовних традицій народу та його світоглядних уявлень.                                                                                А.Пономарьов

Протягом зародження, розвитку, життя кожного етносу складається своєрідна гармонія між його ландшафтом проживання, кліматом, системою харчування, генотипом, психологією, мовою, естетичними уподобаннями, соціально-політичною системою тощо. Ця гармонія дозволяє кожній нації, як макроорганізму, мати силу та потугу для життя та подальшого розвитку. Сьогодні в українського етносу така гармонія сильно порушена. Багато українців користується невластивою цій землі чужою мовою, носить "глобалізований” одяг, харчується непритаманними продуктами, розгублено блукає серед нав’язаних ззовні естетичних збочень тощо. Ми позабували багато фактів із не лише свого історичного, а й культурного минулого. Те, що інші народи бережуть і передають з покоління у покоління, ми занедбуємо, викидаємо як непотріб, намагаючись якнайшвидше бігти до обіцяного найкращого майбутнього. Але ж без збереження свого минулого з усіма його надбаннями і традиціями ми ніколи не досягнемо гармонії у майбутньому. Ми втратимо свої корені і, як нічиї діти, блукатимемо у пошуках свого «я». Генотип, фізіологія, психіка українців знаходяться у протиріччі з такою системою існування. Життя в таких умовах виснажує організм, коли всі сили витрачаються не на розвиток, а на виживання.

Для повернення сили та наснаги українському етносу необхідно повернення гармонії. Це велике завдання, що має багато складових. Успіх кожної зі складових – це чергова цеглинка у могутню будівлю майбутнього України.

Одна зі складових – це народне вбрання, що є важливим джерелом вивчення історії та культури українського народу. У сучасному світі національний одяг служить знаком свідомої національної самоідентифікації, тобто є виразом патріотичних почуттів. Тому будь-яка діяльність пов’язана з відродженням народного костюму і включенням його елементів в модний одяг дуже важлива. Вона була і є засобом вираження патріотичних почуттів, одним з важелів розвитку національної самосвідомості.

До уваги вчителів трудового навчання, народознавства, класоводів та зацікавлених пропонуємо підбірку матеріалів, які можна використати в процесі урочної та позаурочної навчально-виховної діяльності як фрагментарно, доповнюючи програмовий матеріал (наприклад, при пошитті швейних виробів), під час  проведення позакласних заходів,  так і в комплексі з практичним виготовленням народного вбрання (конкретно – сорочки). На разі включення вишиванки оригінального народного крою в гардероб є актуальним і молодь це сприймає з ентузіазмом. На заваді можуть стати настача часу та спеціальних знань. Такі задуми можна втілити у вигляді творчих проектів – індивідуальних та колективних з виготовленням виробів зменшених розмірів і в натуральну величину. Окрім того, проекти можуть бути розраховані на декілька етапів (років). Такий підхід доцільно застосувати, коли вчитель ставить за мету детально ознайомити учениць з процесом оздоблення та пошиття виробу.

Український жіночий одяг за способами виготовлення розподілявся на зшитий і незшитий, що свідчить про тривалий еволюційний процес його формотворення. Саме такий історичний шлях пройшла українська сорочка, яка надовго стала основним одягом, а пізніше і символом, українців. Вона є основною складовою частиною жіночого вбрання.

Її вважали ніби двійником людини, що її носить; їй приписували чарівну силу і тому навколо неї утворилась ціла низка повір’їв, звичаїв, обрядів, які відбивали тогочасний світогляд людини. За народним уявленням, не можна було носити чужі сорочки, оскільки від них могли передатися людині хвороби, лінощі, різні негативні риси, хоч й вважалося, що чужі сорочки могли наділяти здоров’ям, спритністю, хоробрістю. У житті людини сорочка відігравала роль «ідентифікаційного коду». Починати шити сорочку треба в чоловічий, «мужський» день, найкраще в четвер. Коли зав’язувати вузли при шитті, то виріб довше носитиметься. Як одягнути її на виворіт – хтось битиме. Жіночі сорочки після прання треба вішати для сушіння пазухою наперед, а рукава повинні вільно звисати донизу. Якщо цього не дотримуватися – будуть тяжкі пологи. Сорочкою не можна вкривати дитину – родина не любитиме. Коли родиться дитя, то в той день нічого не рвати полотняного, а то дитя швидко рватиме сорочки. Перед тим як надіти сорочку на дитину після купання, сорочку брали за комір, били об одвірок, примовляючи: «Сорочка на тіло, а лінь у двері». Випрані дитячі сорочки не залишати надворі по заході сонця, бо це погано позначалося на дитині. Від переполоху одягають сорочку назад пазухою. Використовували сорочку в народній медицині, а також як елемент ворожіння або ритуальної дії.

Чтати далі